ЗАКОНИ ЛЮДСЬКІ І ВОВЧІ

Нещодавно у новинах показали сюжет про жахливий випадок, що стався у
Дніпрі, коли жебраки знайшли у сміттєвому баку валізу із розчленованим
тілом молодої студентки.

«Світ сказився і перевернувся – отаке ми накоїли з нашою Україною, -
живемо за вовчими законами» - такою була головна теза. Так, випадок
дійсно не вкладається у людське розуміння життя,  новини про те, що
знаходять вбитих молодих людей, пакунки з мертвими новонародженими,
зникають діти, батьки вбивають своїх дітей і навпаки, все частіше
рясніють на шпальтах різних видань і в телевізійних передачах.

Світ дійсно перевернувся, люди втрачають людську подобу, знищують один
одного і планету, на якій колись зародилося розумне життя.

Мабуть тому і зачепив цей сюжет, що в ньому згадуються вовки.

Та я не зовсім погоджуюся з шаблоном - словосполученням «вовчі закони»,
як мірилом нашої, людської ницості.

Вовки – дикі звірі, яким від природи дано жити в лісі і боротися за
своє виживання, полюючи дичину, вовки – санітари лісу, хижаки, і закони
у них свої, особливі.

Я ще з дитинства твердо визначилася з улюбленим звіром. Це – вовки.

Дуже люблю собак, котів та інших тваринок, але вовки залишили у моєму
серці відбиток назавжди.

Коли мені було дванадцять років я бачила очі вовка на відстані метра.
Цей погляд перевернув усе моє єство.

У семидесятих роках минулого століття були популярні мандрівні
звіринці. Клітки з мавпами, єнотами, лисицями та іншими тваринками
перевозили потужні автомобілі.

Одного  літа такий пересувний звіринець розташувався у Лубнах на
Ринковій площі. Про сморід і пекельну спеку, від якої потерпали тварини
у клітках, я розказувати не буду.

Найбільше людей зібралося біля клітки з мавпами. Вони тішилися з
тваринок, які виробляли неймовірні кульбіти, думаючи що ті їх
розважають таким чином. Насправді ж мавпи не знали, куди себе подіти
від спеки у тісній клітці.

Проходячи повз клітку з вовком, я зупинилася і залишилася стояти там
надовго. Втім, коли закінчилося наше з ним рандеву, я більш ніде й не
ходила, а просто вийшла звідти.

Очі. Його очі бурштинового кольору випромінювали спокій і неймовірну
силу. Він повільно проходжувався по клітці і пильно спостерігав за
людьми.

Я дивилася в ці очі і читала в них: - « Наївні людиська, ви прийшли
подивитися на мене? Весело регочете, бо впевнені, що я не завдам вам
ніякої шкоди? Цікаво було б глянути на вас, якби я на мить покинув цю
ганебну клітку і вирвався на волю! Волю. Що ви знаєте про волю?

Ви прийшли подивитися на мене у клітці. Насправді – це не я, це ви у
клітках! У клітках своїх квартир, у клітках споживацьких клопотів, у
клітках своїх душ. Вам ніколи не зрозуміти відчуття справжньої волі,
коли мчиш зі своєю надійною зграєю на лови, бо так передбачено
природою - виживати, годувати вовчат і зберігати свій вовчий рід! Я
сильний і гордий звір, і моя воля завжди при мені, навіть у цій
тюрмі-клітці, в яку ви мене підло посадили».

Я не знаю подальшу долю того вовка, та я впевнена, що помер він вільним.

З того часу, перечитуючи багато літератури про життя вовків у дикій
природі, я дізналася про головні правила поведінки вовчої зграї.

Вовк заслужено носить звання найрозумнішого хижака – навряд чи
знайдеться рівний йому серед інших представників тваринного світу. Він
наділений неабиякою силою, як фізичною, так і психологічною. Спритний
та зухвалий вовк уміло нападає на дичину та свійських тварин, а інколи
й на людину, коли та загрожує йому.

Його велич, могутня статура, гордість погляду, та всім добре відоме
пронизливе виття викликають у нашій свідомості неоднозначні емоції та
почуття. З одного боку – страх, від якого кров холоне в жилах, з
іншого – повагу і захоплення.

Здавалося б, звичайна тварина, яка мешкає у наших лісах, а між тим нам
є чому повчитися в цього дикого звіра, який живе по мудрих законах
природи. Вовки дуже обачливі і дисципліновані, відповідально
дотримуються правил поведінки, кожен чітко знає своє місце у межах
окремої групи і старанно виконує свої функції.

У вовчій зграї існує сувора ієрархія. Вся зграя підпорядковується
альфа-парі, за нею йдуть бета-пари, гамма-вовки, що складають основний
кістяк зграї, та омега – вовки, до яких належать старші особини та
вовченята.

Вовки – одні з найвідданіших істот, вони прив’язуються до своїх
товаришів по зграї, пару обирають один раз і дбайливо піклуються про
вовчицю з потомством. Молоді вовки поважають старших і сильніших
індивідів, беззаперечно підкоряються їм.

У свою чергу, сильний, домінантний вовк, ніколи не скривдить слабшого.
У вовчій зграї панує не той, хто слухається своєї волі і втішається
владою, а той, хто здатен згуртувати навколо себе команду заради ситого
життя всієї зграї.

Отже, у сіроманців діє чітка система законів, яких вони дотримуються.

Зазвичай вовки між собою не б’ються, але з чужаками, які перетнули
кордон і завітали на їхню територію, у них трапляються сутички. Адже
кожна зграя полює на своїй поміченій ділянці, попереджаючи цим
сусідів, що непрохані гості будуть покарані.

Популярне фото в інтернеті, де вовча зграя йде слід в слід,
розтягнувшись вервечкою. У коментарях зазначено, що попереду йдуть
троє найслабших вовків, торуючи шлях іншим, і в разі засідки, повинні
загинути першими.

Звичайно ж, це не так. Ніяких засідок вовки не побоюються і слабких
членів зграї під гранати партизанських загонів зайців не кидають.

Зграю у більшості випадків очолює лідер (альфа-самець або
альфа-самка). Саме ватажок вирішує питання щодо місця проживання,
полювання і захисту. Він відповідає за благополуччя зграї, тому
лідерами можуть стати тільки найрозумніші тварини. Ватажок не завжди
знаходиться на чолі. Він може переміщатися від однієї групи до іншої,
перевіряючи, як йдуть справи у всіх членів зграї. Звірі йдуть колоною,
задаючи певний темп, щоб зберегти енергію. Особливо зимою, в глибокому
снігу, попереду йдуть сильні і витривалі вовки, прокладаючи шлях іншим. Як
правило, під час нічних переходів вовки рухаються  ланцюгом, акуратно
ступаючи слід в слід, і роблять вони це так вправно, що інколи навіть
досвідченому мисливцеві буває важко визначити, із скількох особин
складається зграя.

Незважаючи на всі накопичені знання та попри тривалі спостереження,
феномен вовка до цього часу недостатньо вивчений. Єдине добре відомо,
що це сильний, розумний і водночас благородний звір, який ніколи не
кидає своїх вовченят напризволяще і не буде вбивати заради розваги.

Сьогодні ж під впливом діяльності людини їх чисельність неухильно
скорочується, вовків безжально винищують, як загалом і всіх інших
диких звірів.

Людина вже давно порушила налагоджений баланс у природі, чим поставила
під загрозу існування все живе на землі.

В Україні  внаслідок морального і матеріального зубожіння суспільства,
 треба боятися не вовків, а людей. Тих виродків, які не дотримуються
ніяких законів, ні людських, ні вовчих.

Юридичні закони нашого суспільства нині не діють, а бандитизм,
вседозволеність і безкарність зашкалюють, породжуючи хаос.

Так що закони вовчої зграї – не найгірші, а може, єдині, які
зберігають сенс і  порядок буття.