Лубенські зустрічі - Цуцик і Шов Запеки

16 лютого в Україні відзначають День військового журналіста.

Напередодні, у Лубенській центральній районній бібліотеці імені
Володимира Малика, відбулася цікава  творча зустріч з полтавським
фотохудожником, автором антивоєнного роману «ЦУЦИК»
Віталієм Запекою.

Війна виявляє таланти, так сталося і з Віталієм, який пішов
добровольцем на фронт у 2014 році. За час, що перебував там, до
таланту фотохудожника, додався ще й талант письменника, адже все
побачене і пережите він записував, а надалі ці записи вже стали
книгами.

Як зазначив Віталій, у фотографа на війні є одна дуже важлива
специфічна особливість – на всіх світлинах, ні в якому разі, не можна
розкривати свої позиції. Фотографувати потрібно або зверху вниз, або
знизу вверх, щоб неможливо було визначити місцезнаходження побратимів
навіть по найменшому об’єкту, який потрапив у кадр.

Після всіх вражень, які він пережив на фронті, а особливо після
спілкування з місцевими жителями, Віталій впевнено говорить, що
Україна програє інформаційну війну на Донбасі. Адже Росія задовго до
вторгнення вела масовану пропаганду і боролася за уми населення, яке
звикло довіряти кожному слову російських ЗМІ, і насторожено
відноситься до українських військових, навіть після того, як вони
допомагають місцевим жителям відновлювати порушені російськими
«Градами» будинки та надають гуманітарну допомогу.

Розказав Віталій і про те, як катастрофічно не вистачало на фронті
медикаментів, навіть найнеобхіднішого обезболюючого, джгутів для
зупинки кровотечі при пораненні.

Саме на цьому місці хочеться трішки відійти від теми презентації книги
Віталієм Запекою і поговорити про «Шов Запеки».

«Ще у 2007 році, в Українському домі в Києві відбулося нагородження
переможців першого конкурсу винахідників і новаторів «Просто і
довершено» від всесвітньо відомої фірми Philips. Серед десяти кращих
винаходів був названий і накладний хірургічний шов полтавця Віталія
Запеки.
Недарма кажуть, що не було б щастя, та нещастя допомогло. І ця
хірургічна ідея навряд чи спала б на думку полтавському інженеру
Віталію Запеці, якби не потрапив він на початку 90-х в лікарню. У
хорошого фахівця інженерна думка спрацьовує навіть на лікарняному
ліжку. Віталій після операції на травмованій нозі зрозумів, що
традиційний спосіб зашивання ран кетгутом дуже далекий від
досконалості, оскільки таким способом з'єднують чужорідні тканини.
- Під час зашивання ран або розрізів нитками, - пояснює Віталій
Леонідович, - відбувається натягування тканин і примусове з`єднання
шкіри з підшкірним шаром, підшкірного - з жировим шаром, жирового - з
м'язами. В результаті утворюється грубий рубець, а шов іноді гноїться.

Вийшовши з лікарні, Віталій Запека, в буквальному сенсі, пошкутильгав
в бібліотеку. Три роки його цікавили виключно підручники та монографії
з практичної хірургії. Ще два роки знадобилося для виготовлення
експериментальних зразків геніально простого хірургічного шва на
блискавки. Точніше, вже шести його модифікацій: для операційних
розрізів і доопераційної зупинки кровотечі вогнепальних, різаних,
осколкових, виробничих ран, а також побутових травм. Хірургічний шов
Запеки позбавляє оперованого від зайвого болю при накладенні швів
звичайним способом, скорочує період загоєння рани, а рубець при цьому
малопомітний.

Суть винаходу полягає в тому, що за допомогою накладного хірургічного
шва навіть людина без медичної освіти може обережно зістикувати краї
рани, поки пацієнта транспортуватимуть або поки йому нададуть
кваліфіковану медичну допомогу. Ця практика просто безцінна в умовах
війни, на фронті.

І саме в наданні першої медичної допомоги накладний хірургічний шов
може зробити, без перебільшення, революцію. Адже бинт, який до цих пір
використовується для зупинки кровотечі, в порівнянні з хірургічним
швом Запеки здається середньовічним анахронізмом. До того ж його можна
накласти на рану черевної порожнини або шиї. А саме від великої втрати
крові поранені гинуть раніше, ніж їх встигають доставити в лікарню.
Незамінним був би накладний хірургічний шов і для військових. Прямо
під час бою сам солдат або його товариші за лічені секунди могли б
закрити рану накладним швом, зупинивши кровотечу. Шов повинен бути
такою ж обов'язковою складовою медичної аптечки, скажімо,
автомобільної або домашньої, як йод або вата.

- Шов складається з силіконових і пластмасових деталей і клейкою
перфорованої хірургічної плівки, - розповідає Віталій Запека. - Його
приклеюють до країв рани, які потім з'єднують і застібають на
блискавку, без ниток він утримує тканини з'єднаними. При цьому
матеріали не стосуються самого шва і дозволяють рані дихати. Якщо в
лікарню привезуть пораненого пацієнта з накладеним для припинення
кровотечі швом, хірург, не знімаючи, його розстібає, робить операцію
або інші маніпуляції з раною і знову застібає шов.

- Під час планових операцій, яких щороку в Україні роблять близько 300
тисяч, - продовжує Віталій, - використання накладного шва значно
полегшує страждання пацієнта і робить хірургічне втручання менш
травматичним. Шов накладають до операції, потім розстібають, краю
розводять, роблять розріз, виконують операцію і шов закривають.
Наприклад, під час оперування грижі з 40 хвилин на зашивання кетгутом
витрачають 10-15 хвилин. При використанні мого шва не знадобиться
візит в лікарню для зняття шва: через певний лікарем термін,
відмочивши трохи у ванні, можна самому обережно зняти шов з тіла.

Ще до участі в конкурсі, оголошеному фірмою Philips, Віталій Запека
розмістив інформацію про свій винахід в Інтернеті. До нього надійшло
майже 300 пропозицій з 24 країн світу купити ноу-хау, і жодного, до
речі, з України. Але коли потенційні покупці  дізнавалися, що винахід
має тільки український патент, вимагали креслення, опис і тільки потім
обіцяли укласти контракт. Справа в тому, що українська патентна база
дуже слабо захищена, а міжнародний патент занадто дорогий.

- Полтавські медики теж експериментували з накладним швом, -
розповідає винахідник, - і високо оцінили процес з'єднання тканин.
Звичайно, експерименти проводили на трупах, оскільки без дозволу МОЗ
на живих людях цього робити не можна. Для клінічних досліджень
протягом року орієнтовно потрібно близько 600 тис. Грн., А для
налагодження випуску - приблизно 20 тисяч доларів.

 Українські виробники, на жаль, не зацікавилися винаходом,
рентабельність якого, по підрахунками економістів, складає 500%.
Віталій Леонідович посилав пропозиції на один з вітчизняних заводів,
де могли б налагодити випуск накладних швів, але не одержав навіть
відповіді. Через посередника передав документацію на один з швів в
Ізраїль. Тамтешні дослідники провели успішні експерименти на свинях, і
отримавши дуже позитивний результат, просто припинили спілкуватися з
винахідником. Чи не вийде так, як вже бувало неодноразово, що Україна
свої ж розробки будемо купувати за кордоном втридорога?

Навіть після перемоги на конкурсі, коли завдяки пресі про винахід
дізналися чимало підприємців, Віталію Запеці не надійшло жодного
ділового пропозиції від інвесторів. З патріотичних міркувань
полтавчанин не хоче продавати права на винахід іноземцям. Все ще
сподівається, що ним зацікавляться українські медики і бізнесмени...»
Ось така історія від всебічно талановитого нашого земляка Віталія
Запеки.

А щодо книги «Цуцик», то вона присвячена тваринам на війні, собакам,
які поруч з військовими переживають ворожі обстріли і є повноправними
членами військових підрозділів. Майже у кожному підрозділі є не одна,
а кілька собак, і по собачим кличкам навіть можна визначити рід
військ. Наприклад: Азов, Пуля, Фугас, Міна, Муха, Танчик, Картофан,
Матрос, Укроп, Шкода, Боцман, Полкан, Сєпар та багато інших.

У Віталія готуються до друку й інші книги, а одна серед них дитяча.
Коли він перебував на фронті, у нього народилася онука. Віталій тоді
робив записи про те, як він спілкується з нею, як виховує, в які ігри
грає з маленькою дівчинкою, всі ці незбагненні почуття чоловіка, воїна
і надзвичайно талановитої людини, знайшли відображення у друкованому
слові. Гадаємо, лубенцям буде цікаво познайомитися із творчістю Віталія
Запеки.