Світлої памяті воїна-лубенця

2 березня  2017 року внаслідок підриву САУ на фугасі в районі між смт.
Талаківка та окупованим селом Пікузи (колишнє Комінтернове), під час
евакуації українських військових з-під обстрілу, загинув Олекса́ндр Оле́гович Возню́к.

Народився він 1992 року в селі Тютюнники на Житомирщині. Виріс в
родині священика, батько — настоятель Храму всіх Святих УПЦ КП в
Лубнах о. Георгій (Юрій Лобачевський). У 2015 році з родиною переїхав
на Полтавщину, мешкав у селі Бодаква Лохвицького району, з 2007 — у
місті Лохвиця, останні роки — у місті Лубни. Закінчив Бодаквянську
загальноосвітню школу, у 2011 році — Лохвицьке медичне училище. Того ж
року вступив до Глухівського національного педагогічного університету
імені Довженка, на факультет фізико-математичної і природничої освіти.
Після першого курсу у 2012 році пішов на строкову військову службу,
згодом підписав контракт. Писав вірші, грав на музичних інструментах,
керував гуртком художньої самодіяльності у своєму підрозділі.

Війна застала Олександра в Криму, в с. Перевальне Сімферопольського
району, де він проходив службу у 36-ій окремій бригаді берегової
оборони, коли російські війська почали захоплення території Криму.
Залишився вірним військовій присязі і разом з іншими
військовослужбовцями виїхав на материкову частину України. З 2014 року
захищав Батьківщину на східному фронті.

Молодший сержант, командир САУ гаубичного самохідно-артилерійського
дивізіону 503-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої
бригади морської піхоти ВМС ЗС України, Олександр Вознюк виконував
завдання на території проведення антитерористичної операції,
Оперативно-тактичне угруповання «Маріуполь».

Похований Олександр 4 березня на Новому кладовищі Лубен в селі Новаки.

Залишилися батьки, брат, сестра та маленька донька.

Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня, — «за особисту
мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної
цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку»
(10.04.2017, посмертно).

·   Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

·   Відзнакою УПЦ КП — Медаль «За жертовність і любов до України».

·   9 червня 2017 року на приміщенні Лохвицького медичного
училища відкрили меморіальну дошку на честь Олександра Вознюка.

На вірш Олександра Вознюка «Что за слово такое, „война“?», який він
присвятив своєму загиблому товаришу і командиру Юрію Загребельному,
знято кліп для Військового телебачення України.

Навесні 2014 року, коли військова частина Олександра Вознюка в
Перевальному перебувала в облозі російських військових, його батько
разом з іншими полтавськими священиками поїхав до нього. Це була перша
волонтерська поїздка, з якої виникла спільнота Полтавського Батальйону
Небайдужих.

Вірш Олександра, який він зачитував на камеру під час російської анексії Криму:

Не спи, моя рідна земля,
Прокинься, моя Україно,
Бо всі ми – велика сім’я
І любим свою Батьківщину.
Карпатські долини, гаї і діброви,
Кримські степи безкраї, широкі.
Красива природа і добрії люди –
Цього ми ніяк не маєм права забути.
Завжди пам’ятай, хто твій батько та мати,
Історію предків своїх маєш знати.
Не зраджуй народу! Шануй свою мову.
І Гімн український, мов ту колискову,
Що мама співала в дитинстві тобі,
Ти гордо співай, як соловейко весні.
Люби Батьківщину свою ти завжди,
Її не цурайся, бо син ти її.
Зі зброєю в серці, з вогнем у руках
Лечу я до тебе, немов білий птах!