Слава спорту: чому центральний стадіон нікому не потрібен

В цей час прийнято підбивати підсумки зробленого і пережитого за рік, що минає.

Досягнення, перемоги, невдачі і  невикористані можливості аналізуються та будуються плани на рік прийдешній.

Хочеться сказати про наше рідне місто вцілому.

В ньому відбувалися як добрі події, наприклад відкриття оновленого музею, так і залишилося багато невиконаного.

На жаль, є в Лубнах традиційні об'єкти, які стабільно переходять з року в рік у своїй спустошеності і безнадійності.

Новобудова з потрощеними вікнами біля ЗОШ 2, міський будинок культури, білокам'яна вежа у парку відпочинку імені Донченка,  трибуни центрального стадіону.

У далекому 1988 році, коли святкували тисячоліття нашого міста, на трибунах ніде було яблуку впасти. На дерев'яних лавах вистачало місця багатотисячній публіці.

Минуло якихось тридцять років, здавалося б місто Лубни за цей період повинне вже досягти найвищого рівня розвитку.

Та чомусь з кожним роком воно все більше деградує і втрачає облік славної козацької столиці.

У 2008 році за бюджетні кошти було закуплено нові пластикові сидіння. Тоді планувалося грандіозне оновлення і ремонт трибун стадіону, який є одним із символів наших Лубен. Адже не одне покоління лубенців загартовувало свій спортивний дух на ньому.

Та не судилося.

Всі закуплені сидіння так і залишилися лежати мертвим вантажем дотепер.

Щороку сума коштів на реконструкцію трибун зростає, наприклад відомо, що у 2018 році потрібно було 26 000 000 гривень.

Підключали до цієї справи і відомих депутатів, але далі пустих обіцянок справа не рушила.

Чомусь у сусідній Гребінці знайшли можливість встановити на трибунах сучасні пластикові сидіння, а в Лубнах і досі не спромоглися.

І коли знову оживуть наші трибуни гучним скандуванням вболівальників, невідомо.

Як промовистий докір і нагадування, за ці десятиліття міцно тримається за стіну лише вічне гасло - "Слава спорту!"

Слава...