Теплі лубенські історії

Ця розмова була підслухана в одній із маршруток приміського сполучення. Дві літні жіночки, у яскравих хустках, сиділи поруч.

Одна із них обіймала онуку-дошкільня. Розмова почалася так:

-Бабусю, а ми підемо після школи їсти піцу?

-Ось мама заробить грошей, приїде – то й пригостить тебе піцою, - лагідно, зі смутком у голосі відповіла дівчинці бабуся.

- А пам’ятаєш, Ганно, як ми ходили у школу,- обізвалася друга, - то брали з собою хліб, намащений смальцем або олійкою з сіллю? Ото були делікатеси! А Марія у нашому класі була багата, у неї частенько був хліб із варенням!

- Ой, було-було! Та й роки які! 50-ті!

Обидві жіночки засміялися. Усмішки мимоволі з’явилися і на обличчях усіх, хто перебував у маршрутці. Відразу якось всі замріялися, видно згадуючи кожен своє дитинство. У кожного з нас свої цінності, багатства і делікатеси. А ці мудрі жіночки, мабуть багато пережили на своєму віку та не втратили щирої людяності, добре знають ціну хлібові, намащеному смальцем та олією.

Бережіть чисті дитячі спогади, цінуйте те, що маєте, не впадайте у відчай і нехай кожен новий день приносить вам приємні несподіванки і зустрічі, які допомагають жити.