Дуб-велетень оберігає легенди мальовничого села на Лубенщині

На правому березі річки Сліпорід розташоване мальовниче козацьке село Ісківці. Саме тут, у центрі, біля ошатного діючого будинку культури вже четверте століття росте дуб-велетень, який є пам’яткою природи. Чимало історичних подій довелося побачити йому, а його велетенська крона, наче голова мудрого старця, пам’ятає всі легенди Ісковець.

За легендами та переказами його засновником був запорожець Юсько (Йосип), якому вдалося вирватися з тяжкої турецької неволі і прибитися до рідної землі, щоб оселитися назавжди на берегах тихоплинного Сліпороду.

Перша згадка села Ісківці відбулась в 1602 році, у реєстрі населених пунктів, які належали князям Вишневецьким. Село Ісківці було також відображене на топографічній карті складеній французьким інженером і картографом Гійомом Левасером де Бопланом, яка вийшла у Франції в 1650 році.

В лютому 1627 року поблизу села Юсківець, за дозволом князя Костянтина Вишневецького, було засновано чоловічу Юсківську Сліпородську пустинь, де було споруджено церкви Успіння пресвятої богородиці та святого Миколая". В 1786 р. Юсківська Сліпородська пустинь була перетворена на парафію.

В роки Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648—1654 рр.), ісківці могли приймати в складі Лукімської сотні Лубенського козацького полку, під керівництвом сотників Семена Проскуренка, Олексія Бутенка, Андрія Яковлева та Михайла Постомського.

В 1655 р. частиною земель села заволодів Мгарський Спасо-Преображенський монастир, який викупив їх у Марії Булатихи. Разом з землями власністю монастиря стали і селяни. «Монастиреві належали хутори Сліпорідський, Іржавський і Красний, а також Сірий хутір (західна частина П'ятигірців), де на річці Сліпорід знаходився монастирський водяний млин. Три дні на тиждень відпрацьовували селяни на монастирському полі. Між козаками Ісківців, Хорошків і Олександрівки та монахами розпочалася запекла боротьба за землю, яка часто переростала у відкритий розбій. Так, в 1676 р. ігумен Мгарського монастиря скаржився лубенському полковникові на те, що в супереччі за землю, козак Савка Гандруженко „мало не до смерті побив економа Юсківського монастиря“.

На початку XVIII ст. різко погіршилося й становище ісківських козаків, землі і майно яких намагається „ґвалтом захопити“ козацька старшина. 24 квітня 1722 року лубенський полковник Андрій Марковий „надав село на ранг“ лукомському сотникові Мартину Кодинцю. На той час у Ісківцях налічувалось 44 козацьких двори.

За даними Рум'янцевського опису 1766 р. в селі Юсківцях нараховувалося 63 козацьких та 34 селянських двори, існувала школа для хлопчиків та козацький шпиталь. Перший навчальний заклад в селі було відкрито в ході „шкільної реформи“, проведеної лубенським полковником Іваном Кулябкою.

В селі не раз зупинявся на короткий відпочинок біля громадського колодязя, що на Загорянці, проїздом з Лубен на свій хутір Баївщину, під Зарогом, Пантелеймон Куліш. Український фольклорист та етнограф Матвій Номис в Ісківцях записав чимало прислів'їв, які увійшли до його фольклорної збірки „Українські приказки, прислів'я і таке інше.

В 1843 році до села вперше приїхав Тарас Григорович Шевченко, коли прибув в гості до місцевого поміщика-письменника і етнографа Олександра Афанасьєва-Чужбинського. Уродженцем Ісківець є український і російський письменник, історик, мовознавець, етнограф О. С. Афанасьєв-Чужбинський (1816-75). Шевченко дуже любив у Ісківцях бувати, на горі Челядній. А в долині знаходилась криниця, з якої пив воду Тарас. До сьогодні в селі шанують пам'ять свого земляка і Великого Тараса. Щороку в останню неділю травня біля криниці Шевченка проходить районне свято «В сім'ї вольній, новій». Під час проведення фестивалю відбувається читання поезій, книжкові виставки, виставки робіт майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. І сиву давнину, і сьогоднішні клопоти ісківчан, все пережив, все пам’ятає і знає поважний буйно зелений дуб, який гордо споглядає на село.