На думку аналітиків, спроби Росії атакувати Запорізьку АЕС заради економічної вигоди є тривожним прецедентом

Росія поставила найбільшу в Європі атомну електростанцію на перехрестя бойових дій, але вона не була першою країною, яка атакувала діючий реактор під час війни. Три десятиріччя тому це зробили Сполучені Штати. Американський удар по іракському об’єкту є частиною маловідомої історії, в якій іноземні нападники більше десятка разів обстрілювали атомні станції не лише в Іраку, але й в Ірані, Ізраїлі та Сирії. Ці атаки мали на меті покласти край програмам створення атомної бомби.

Аналітики поділяють 42-річну історію на етапи загострення. Небезпека зросла в березні, коли російські війська атакували шість реакторів на Запорізькій електростанції в Україні і захопили контроль над гігантським комплексом. Його захоплення і бойові дії, що тривають на майданчику, викликали глобальну тривогу через можливість катастрофічних пошкоджень і смертоносних шлейфів радіоактивних опадів.

Облога Росією Запорізького об’єкту не має прецеденту в історії воєнних дій, коли держава-загарбник прагне отримати економічні важелі впливу на надскладну електростанцію. Але експерти кажуть, що знання про попередні удари по ядерних реакторах і про втрачені можливості створити глобальну заборону на атаку таких об’єктів може допомогти політикам і громадськості краще зрозуміти зростаючу небезпеку і шляхи її обмеження.

“Історія підкреслює нагальність цього питання, – сказав Беннетт Рамберг, колишній аналітик Державного департаменту США і автор книги 1984 року про вразливість реакторів під час війни. “Масштаб нинішньої загрози вимагає від міжнародного співтовариства нових зусиль” для встановлення юридичних заборон на нанесення ударів по реакторах під час військових конфліктів, а також нового фізичного захисту для атомних станцій.

У четвер у Києві глава Міжнародного агентства з атомної енергії обговорив з президентом України Володимиром Зеленським питання про встановлення зони, вільної від бойових дій, навколо обложеної атомної електростанції. Агентство десятиліттями обговорювало можливість створення правової бази для таких захисних зон і зараз шукає спеціальну угоду в охопленій війною Україні. “Існує потреба в термінових діях”, – йдеться в заяві голови агентства Рафаеля М. Гроссі (Rafael M. Grossi). У п’ятницю чотири експерти агентства прибули на український завод, щоб допомогти оцінити бойову небезпеку і встановити захисну зону, якщо Росія і Україна зможуть укласти угоду.

Ядерні реактори можуть знищити міста або запалити їх. Їх важливість у війні полягає в урановому паливі, яке може бути перенаправлене на програми створення атомних бомб.

Це було обґрунтуванням історичних атак на ядерні об’єкти: знищення або зрив бомбових програм. Бойовики на Близькому Сході зосередили свою лють особливо на атомних успіхах жорстокого лідера Іраку Саддама Хусейна, який прийшов до влади в 1970-х роках і прагнув перекроїти карту Близького Сходу. В інтерв’ю 1975 року Хусейн назвав купівлю ядерного реактора “першим арабським кроком до отримання ядерної зброї”.

У вересні 1980 року два іранські літаки влетіли до Іраку, знизилися, щоб уникнути виявлення радарами, і зайняли позицію над Аль-Тувайтою, промисловою фортецею на південь від Багдада на березі річки Тигр. Їхньою ціллю був ядерний реактор Осірак, який тоді перебував на стадії будівництва і не був завантажений паливом. Бомби впали. Це була перша в світі військова атака на ядерний реактор.

Дев’ять місяців потому, в червні 1981 року, вісім ізраїльських літаків скинули свої власні однотонні бомби на той самий реактор, значно збільшивши ступінь руйнування.

Розлючений іракський лідер прагнув помститися – але лише Ірану. Починаючи з 1984 року, він послав хвилі іракських літаків знищити два напівзбудовані ядерні реактори без палива в Бушері, іранському портовому місті на березі Перської затоки. Ці реактори були першою спробою Ірану використати ядерну енергію. Загалом іракські військові літаки здійснили сім бомбардувань. Один реактор зрештою був відновлений Росією, включений і охороняється зенітними гарматами.

Дипломати були шоковані. У 1985 році генеральна конференція Міжнародного агентства з атомної енергії закликала до “обов’язкових міжнародних правил, що забороняють збройні напади”. Вашингтон заперечував.

Рамберг, колишній аналітик Державного департаменту, сказав, що Сполучені Штати чинили опір, тому що хотіли мати законне право бомбити реактори. “Ми хочемо зберегти цю можливість”, – сказав він.

Сполучені Штати скористалися цією можливістю в січні 1991 року в перші години війни в Перській затоці. Цілями були два реактори в комплексі Тувайта. Обидві збірки були описані як робочі, що означало, що вони були заправлені паливом.

Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Колін Пауелл назвав це нищівним ударом по загрозі іракської атомної бомби. “Два діючих реактора, які у них були, обидва виведені з ладу”, – сказав він журналістам на брифінгу в Пентагоні. “Вони зупинені. Їм кінець”.

Через кілька днів Пол Левенталь, директор Інституту ядерного контролю у Вашингтоні, назвав удари по діючих реакторах небезпечним прецедентом і запитав, чи можуть вороги країни прагнути до відплати. Пов’язане з цим питання, додав він, полягає в тому, наскільки добре захищені “наші реактори від такої атаки”.

Коли відплата настала, вона була спрямована не на Сполучені Штати, а на Ізраїль, який аплодував бомбардуванням союзників. Під час війни 1991 року Ірак випустив хвилі ракет “Скад” по своєму сусідові, в тому числі п’ять по ядерному реактору Дімона в пустелі Негев, що ретельно охороняється, серце ніколи не визнаної ізраїльської програми ядерних озброєнь.

Але іракські ракети не досягли своєї мети і впали в пустелю. У разі успіху вони стали б другою в світі атакою на діючий реакторний майданчик.

Десять років потому занепокоєння Левенталя щодо ворожих ударів по американських реакторах набуло страшних масштабів. Це почалося 11 вересня 2001 року, коли терористи захопили пасажирські літаки і врізалися ними в Пентагон і Всесвітній торговий центр в Нью-Йорку. Комісія, яка розслідувала ці атаки, знайшла докази того, що змовники спочатку розглядали можливість нанесення ударів по атомних електростанціях.

Це була нова ідея. Метою терористів було не завадити реакторам виробляти паливо для бомб, а поширити їх мирні побічні продукти далеко і широко – пробити захисний кокон реактора, викликати розплавлення палива і випустити хмари смертоносної радіації в навколишнє середовище.

“Якщо ви потрапите в зону ураження поблизу населеного пункту, мова йде про величезну евакуацію і засолення землі на 20 або 30 років”, – сказав Генрі Д. Сокольський, чиновник з питань ядерної політики в Міністерстві оборони з 1989 по 1993 рік, який зараз вивчає і пише про загрози реакторам.

Цей переляк спричинив багаторічні звіти і дії, спрямовані на розширення захисту реакторів. Озброєні команди відпрацьовували навчання з безпеки. Зрештою, однак, федеральні наглядачі за енергетичними реакторами країни відкинули заклики посилити захист атомних станцій від ударів реактивних лайнерів.

“Промисловість боролася до останнього, щоб обмежити цей захист”, – сказав Едвін Лайман, експерт з ядерної енергетики в Союзі стурбованих вчених, приватній групі в Кембриджі, штат Массачусетс.

На тлі американських дебатів ізраїльські військові літаки знову завдали удару по Близькому Сходу. У 2007 році вони бомбардували об’єкт в Сирії, який приховував частково побудований ядерний реактор, призначений для виробництва бомбового палива.

На тлі американських дебатів ізраїльські військові літаки знову завдали удару по Близькому Сходу. У 2007 році вони бомбардували об’єкт в Сирії, який приховував частково побудований ядерний реактор, призначений для виробництва бомбового палива.

Аналітики вважають, що нещодавня драматична ескалація в сазі про реактор – обстріл і захоплення Росією Запорізького комплексу в Україні на початку цього року – є новим несподіваним поворотом у цій сазі. Метою є не знищення українських електростанцій, а крадіжка енергії.

Ця акція не має прецеденту. Аналітики кажуть, що ніколи раніше працюючу атомну електростанцію не забирали як військовий трофей і не продовжували її роботу під дулом пістолета. Міжнародне агентство з атомної енергії в доповіді, опублікованій минулого місяця, п’ять разів використало слово “безпрецедентний”, описуючи напружену ситуацію.

19 вересня Росія розширила своє панування атомного терору, коли одна з її ракет влучила в Південно-Українську атомну електростанцію, розташовану за 160 миль на захід від Запоріжжя. Потужний вибух вибив вікна і пошкодив будівлі, але залишив три реактори станції неушкодженими.

Цей напад “надто чітко демонструє потенційну небезпеку” для інших українських електростанцій, заявив у своїй заяві того ж дня голова енергетичного агентства Гроссі.

Джеффрі С. Мерріфілд, комісар Комісії з ядерного регулювання США у 1998-2007 роках, сказав в інтерв’ю, що Москва прагне отримати геополітичну перевагу від викраденої атомної енергії. “Вони явно хочуть отримати економічні важелі”, – сказав він про російських чиновників. “Це жахливий прецедент”.

Рамберг, колишній аналітик Державного департаменту, висловив сподівання, що ескалація атомного жаху спонукає Сполучені Штати переглянути свою політику нападів на реактори і підтримати оновлені глобальні зусилля, спрямовані на захист енергетичних реакторів від руйнувань і невизначеності війни.

“Його час настав”, – сказав він про новий захист. “Немає жодного виправдання бомбардуванню атомної електростанції. США повинні встановити це як стандарт для всього світу”.